Історико-культурна спадщина

На думку істориків, заселення території, на якій знаходиться РЛПН, розпочалося на переломі I і II тисячоліть, у часи існуван­ня Київської Русі і Галицько-Волинського князівства. Про це свідчить наявність ста­рих городищ, зокрема, поблизу с.Нижній Турів, де могли бути розташовані давньоруські оборонні пункти. За свідченнями польсько­го історика Яна Длугоша, біля витоків Сяну і Дністра стояла легендарна фортеця Собінь. Вздовж Сяну, від Перемишля до Ужоцького перевалу, йшов торговий і війсь­ковий шлях із Київської Русі у Західну Єв­ропу.

Масова колонізація Верхнього Надсяння розпочалася у XIV-XVI ст., коли, у політично­му контексті, ця територія входила до скла­ду Королівства Польського, а після 1569 р. - до Речі Посполитої. У першій половині XVI ст. всі землі, розташовані у верхів'ях Сяну і його приток, належали краківському воє­воді Петру Кміту, який заснував частину на­селених пунктів, що знаходилися чи зараз знаходяться у межах парку - села Сянки, Соколики, Тарнаву Вижню, Тарнаву Нижню, Шандровець, Дзвиняч Горішній, Дидьову, Боберку і Локіть. На королівських землях, що належали до Розлуцької країни Сам- бірської економії, протягом другої половини XVI ст. королем Зигмунтом Августом та ко­ролевою Ізабелою були засновані Дністрик Дубовий, Верхня Яблунька, Нижня Яблунь­ка, Верхній Турів і Нижній Турів, які зараз також входять до складу території РЛПН. З 1772 до 1918 рр. уся територія Галичини, включаючи Турківщину, була у складі Авс- тро-Угорської імперії. У 1918 р. Надсяння увійшло до Західно-Української Народної Республіки, з 1919 р. воно знаходилося у складі Польщі, з 1939 р. - СРСР і з 1991 ця територія перебуває у складі України.

Варто також згадати трагічну сторінку іс­торії Надсяння, коли протягом 1944-1946 рр., внаслідок операції щодо очищення при­кордонної смуги, проведеної радянським режимом, було цілковито виселено біля 7 тис.мешканців восьми сіл - Соколиків, Тернави Вижньої, Тернави Нижньої, Дзвиняча Горішнього, Локітя, Дидьової, Журави- на та Кривки.

Було зруйновано не лише присадибну забу­дову, але й унікальні пам'ятки сакрального мистецтва - дерев'яні церкви бойківського та неоукраїнського типів, що були знищені радянськими прикордонниками протягом 1957-1958 рр.

До сумного мартирологу увійшли такі цер­кви: Св.Дмитра, 1791 р., Соколики; Святих апостолів Петра і Павла, 1889 р., Тернава Вижня; Св.арх.Михайла, 1894 р., Терна­ва Нижня; Успення Пресвятої Богородиці, 1860 р., Дидьова; Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці, 1901 р., Кривка; Св.арх. Михайла, 1905 р., Дзвиняч Горіш­ній; Св.арх. Михайла, 1907 р., Беньова (на лівому березі Сяну, у 1946 р. була сплюндрована солдатами польської Армії Людової та спалена у 1947 р.); Преображення Гос­поднього, 1918 р., Журавин та Св.арх.Ми­хайла, 1927 р., Локіть.

Протягом усього історичного часу, незва­жаючи на зміну політичних режимів, уклад життя населення Надсяння, що сформо­ване карпатською етнічною групою бойків, змінювався дуже повільно. Бойки відрізня­ються своєрідним діалектом, оригінальним одягом (геометричні узори та рослинний орнамент на сорочках), способом життя та народними традиціями й звичаями.

На території парку збереглася значна кіль­кість пам'яток матеріальної культури, пере­важно греко-католицьких храмів і дзвіниць - церкви у селах Верхня Яблунька (Собо­ру Пресвятої Богородиці, 1788 р.), Нижня Яблунька (Преображення Господнього. 1820 р.), Верхній Турів (Св.Пантелеймона, 1890 р.), Боберка (Вознесення Господнього, 1913 р. та Св. арх.. Михайла, 1914), Нижній Турів (Успення Пресвятої Богородиці. 1914 р.), Дністрик Дубовий (Собору Пресвятої Богородиці Найсвятішого Серця Ісуса, 1920 р.), де до цього часу зберігаються уні­кальні ікони Риботицької школи та літургійні книги зі старих, вже неіснуючих, дерев'яних бойківських церков, споруджених у XVI- XVIII ст., як на території сучасних, так і вже неіснуючих сіл.

Варто відмітити, що дві старих церкви бойківського типу, споруджені у с. Сянки в 1645 та 1703 рр., були продані в с.Кострино (1703 р.) та с.Сіль (1831 р.) на Закарпатті, де збереглися до сьогодення (зараз це те­риторія Ужанського національного природ­ного парку).

У селах, що знаходяться на території пар­ку, збереглася традиційна дерев'яна бой­ківська забудова - однорядні двори ("довга" хата), які об'єднують комплекс житлово­го будинку та стайні. Одна з таких садиб із с.Шандровець, побудована в 1909 р., за ініціативою митрополита Андрея Шепти- цького, у 30-х роках минулого століття була перевезена до Музею народної архітектури і побуту у Львові.

На території української частини біосферного резервату "Східні Карпати" добре збе­реглися пам'ятки історії та культурні тра­диції, які, поряд з природними цінностями, створюють реальні можливості для розвит­ку індустрії туризму.

Боберка. Село Боберка було засноване у 1537 р. краківським воєводою Петром Кмітом над притокою Сяну р. Боберка. Привілей на село отримав солтис Іван Вольоша. Перші тризрубні церкви бойківського типу у Бобер­ці були споруджені протягом XVI - XVII ст.

У 1913 р. в Боберці Долішній була спорудже­на церква Св. арх. Михайла, в якій зберег­лися запрестольна ікона Покрови Пр. Бого­родиці (1759 р.) та „Євангеліє" львівського друку 1743 р. У Боберці Горішній в 1914 р. була споруджена церква Вознесення Гос­поднього, де зберігаються церковні кни­ги львівського друку, датовані 1623 і 1737 рр., а також предмети церковного вистрою із розібраних церков у Локіті та Дидьовій. У Боберці було велике муроване дворище (зараз тут знаходиться школа) і парк XIX ст., у селі збереглася традиційна дерев'яна бойківська забудова та пилорами, млин, старі мости, є багато придорожніх капличок та хрестів.

В околицях села є кам'яні розсипи та олі- готрофне болото. У Боберці та Дидьовій бував відомий український письменник Іван Франко. На відміну від інших прикордонних сіл, населення Боберки не постраждало внаслідок операції „очищення прикордон­ної смуги", проведеної СРСР після 1939 р.

Шандровець. Село Шандровець було засноване до 1580 р. над правою притокою Сяну р.Ріка. У XVI ст. село належало родині Кмітів, у XVII ст. - Тарнавським, Фредрам та Мнішкам. Пер­ша тризрубна церква бойківського типу в Шандровці була споруджена до 1589 р. на високій горі у центрі села біля старої доро­ги, на її місці у 1755 р. було збудовано нову дерев'яну церкву Св. архангела Михайла, попередницю сучасної, яка повстала у 1924 р. і була переосвячена як церква Св. Івана Хрестителя.

У селі добре збереглася традиційна дерев'яна бойківська забудова та пилорами, залишки насипу для вузькоколійки, є багато придорожніх капличок та хрестів. Між Шандровцем і Верхньою Яблунькою проходить Головний Європейський вододіл.

Верхня Яблунька. Село Верхня Яблунька (Яблінка Вижня, Яблінка Дубова) було засноване над при­токою Стрия р. Яблунька у 1559 р. на під­ставі привілею короля Зигмунта Августа, наданого братам Михальовичам - солтисам із с. Прислуп. З 1796 р. тут була невелика німецька колонія. Перша дерев'яна церква у В.Яблуньці була споруджена у 1568 р., поблизу неї, у 1788 р., було зведено новий храм бойківського типу - церкву Собору Пр.Борогодиці (пам'ятка архітектури), яка збереглася до сьогодення. У церкві є бага­то ікон та літургійних книг XVM-XVШ ст. У церкві збереглися фрагменти старого іконостасу XVIII ст. та літургійні книги львівського друку XVII ст. Коло церкви зна­ходиться цвинтар та дерев'яна двоярусна дзвіниця, споруджена у 1995 р.

На піддашші храму знаходяться ікони, які походять із неіснуючих на даний час сіл - Тернави Вижньої, Тернави Нижньої та інших. На захід від церкви розташована дерев'яна триярусна дзвіниця, споруджена у 1797 р., в якій зберігаються старі ікони Риботиць- кої школи XVI-XVШ ст. На церковній тери­торії є кілька старих надгробних хрестів, а також могили російських і австро- угорських воїнів часів I-ї світової війни. Тут збереглися традиційні дерев'яні бойківсь­кі забудови й загорожі, пилорами, мости, є багато придорожніх капличок і хрестів. У В.Яблунці в 2000 р. споруджено право­славну церкву. Між селами В.Яблунька і Шандровець проходить Головний Євро­пейський вододіл.

Нижня Яблунька. Село Нижня Яблунька (Яблінка Нижня, Яб- лінка Чернецька) було засноване над при­токою Стрия р. Яблунька у 1522 р. на під­ставі привілею краківського воєводи Петра Кміта, наданому Грічу Валашчіну Тарнавсь- кому. Тут була невелика німецька колонія. До 1565 р. в Н.Яблуньці була споруджена перша дерев'яна церква, яка у 1803 опини­лася в аварійному стані, що не піддавався жодному ремонту. Протягом 1820-1830 рр було зведено нову муровану церкву Пре­ображення Господнього (пам'ятка архітек­тури), яка збереглася до сьогодення. Добре зберігся бічний вівтар "Вознесення Господ­нього" зі старої церкви, датований 1786 р. На церковній території знаходиться цвин­тар. У селі, поблизу із залізничною стан­цією, в 1911 р була споруджена дерев'яна римсько-католицька каплиця (знищена в 1975 р.). Перед !-ю світовою війною через Н.Яблуньку проходила унікальна підвіс­на дорога для транспортування деревини з Борині. До цього часу тут збереглися фрагменти несучої конструкції цієї дороги.

Нижній Турів. Село Нижній Турів (Турочка Матенчина, Турочки Нижні) було засноване над при­токами р.Яблунька - р.Писана та потоками Ясен і Рощен у 1556 р. на підставі при­вілею королеви Ізабелли, наданого солти­сам Павлу Івашковичу і Теодору Ячковичу. Це доручення у 1567 р. було підтвердже­не грамотою короля Сигізмунда Августа. Дерев'яна церква латинізованого типу в Н. Турові була споруджена у 1792 р. на місці старої церкви (1556 р.). Ця церква була розібрана у 1913 р. (до цього часу зберегли­ся сліди старих фундаментів).

Верхній Турів. Село Верхній Турів (Турочки Вижні, Туроч- ка Ступосянська, Турочка Регаліс) було засноване над притокою р.Яблінька - пото­ком Сколабан у 1556 р. на підставі привілею королеви Ізабелли. Перша дерев'яна церк­ва у В.Турові була споруджена на початку XVIII ст., поблизу неї, на місці двірської каплиці, у 1890 р. було збудовано церкву Св.Пантелеймона латинізованого типу. В ній збереглися літургійні книги XVIII ст. та іконостас початку XX ст. На захід від цер­кви стоїть дерев'яна двоярусна дзвіниця, збудована одночасно із церквою, біля якої знаходиться цвинтар. У селі практично всі будинки побудовані з дерева, збереглася традиційна дерев'яна бойківська забудова й загорожі з початку XX ст., старі мости, є багато придорожніх капличок і хрестів.

Сянки. Село Сянки (Сянське) було засноване до1580 р. краківським воєводою Петром Кмітом над витоками р. Сян. Протягом XVII-XIX ст. у Сянках були збудовані три дерев'яні церкви бойківського типу, дві з яких (1645 і 1703 рр.) були продані на Закарпаття у села Кострино та Сіль, де збереглися до сьогодення. Через село вже у 70-х роках XIX ст. проходила залізнична колія, яка з'єднала Ужгород із Перемишлем та Львовом, а у 1904 р. тут було побудова­но залізничну станцію. Перед II світовою війною у селі було 10 будинків відпочинку, 6 пансіонатів та 3 туристичних притулки, у яких можна було розмістити майже дві тисячі відпочиваючих, тут також були театр, бібліотека, тенісні корти, лижний трамплін, санна траса і метеорологічна станція. Цер­кви Св.Стефана (1831 р.), Св. пр.Іллі (1908 р.) та католицький костел були зруйновані після II світової війни, а мурована двірська каплиця - висаджена у повітря в 1970 р. Частину Сянок називають „Ропою" (тут ко­лись добували сіль). У 90-х роках XX ст. у Сянках було споруджено дві церкви - греко-католицьку Св.Юрія (1993 р.) та православну Вознесіння Господнього (1996 р.). У церкві Св. Юрія встановлено сві- тильник-павук зі старої церкви Св. пр. Іллі та дзвін із церкви у Беньовій. Біля села знаходиться військовий цвинтар і кілька могил часів I -ї світової війни, тут збереглися традиційна дерев'яна бойківська забудова й загорожі, пилорами, старі мости, є багато придорожніх капличок і хрестів.

Ужоцький перевал. Ужоцький перевал (852 м н.р.м.) локалізо­ваний на Європейському Вододільному хребті, поблизу кордону між Ужанським НПП та РЛП „Надсянський", а також межі між українською та польською частинами МРБ „Східні Карпати". Поблизу Ужоцького перевалу знаходяться витоки Сяну. Через перевал у 70-х роках XIX ст. було побудова­но залізничну колію, яка з'єднала Ужгород із Перемишлем та Львовом. На перевалі споруджено пам'ятник січовим стрільцям, є цвинтар та пам'ятник російським та австро- угорським воїнам, які загинули у I світовій війні. В урочищі "Бучок" Боринського ДЛГ збереглася лінія окопів з тих часів. З пере­валу добре видно окремі вершини Західних Бещадів - Кінчик Буковський (1251 м н.р.м.) та Галіч (1333 м н.р.м.), які розташовані на території Бещадського Парку Народового у польській частини МРБ "Східні Карпати".

Дністрик Дубовий. Село Дністрик Дубовий було засноване над правою притокою Дністра - потоком Дніст­рик Дубовий у 1567 р. на підставі привілею короля Зигмунта Августа, наданого братам Грицькові та Лукашеві.
Потік Дністрик Дубовий, загальною дов­жиною 4,5 км, бере свій початок на схилах г. Високий Верх (700 м н.р.м.) на північно- східному схилі Головного європейського вододілу. Цей потік у давнину помилково розглядався як витоки р. Дністер.

Село належало до королівських сіл у складі Розлуцької країни Самбірської економії. Дерев'яна церква у Дністрику Дубовому була споруджена у 1751 р., на її місці у 1856 р. була поставлена нова дерев'яна церква, яка була пошкоджена внаслідок бойових дій під час I світової війни. У 1921 р. в селі було зведено існуючу до сьогодення церкву Найсвітлішого Серця Ісуса в неоукраїнсь- кому стилі. У церкві знаходяться своєрідні намісні ікони Пр.Богородиці і Христа у ви­шиванках, виконані за зразками ікон Осипа Куриласа 1911 р. Поряд з храмом знаходиться дерев'яна будівля колишнього жіночого монастиря з 30-х років минулого століття, цвинтар з кількома старими надгробками та дерев'яна дзвіниця, споруджена у 1960-х роках. У селі збереглася традиційна бой­ківська забудова, є багато капличок і при- дорожних хрестів.

Неіснуючі села. У межах РЛПН до переліку населених пун­ктів, які протягом 1939-1946 рр. зазнали виселення мешканців, відноситься сім сіл - Журавин, Дидьова, Локіть, Дзвиняч Горіш­ній, Тернава Нижня, Тернава Вижня і Соко­лики. Понад сім тисяч мешканців, що були розкидані тогочасним радянським та поль­ським режимами по різні боки сучасного ук­раїнсько-польського кордону, заслуговують на те, аби згадати про їхні малі батьківщи­ни, якими прокотилося жорстоке XX ст.

Журавин. Згідно із документами, існує інформація про надання до 1444 р. привілею на цю територію для рицаря Занка з Турки польським королем Владиславом Варненчиком. Це було найдавніше поселення у долині верхнього Сяну, яке знаходилося на давньо римському торговому шляху. Протягом XVI-XIX ст. були збудовані три дерев'яні церкви. У селі знаходився невеликий василіанський монастир і пивоварня. У 1831 р. у Журавині проживало 850 осіб. Поблизу старої церкви. яка була пошкоджена внаслідок бойових дій під час I світової війни, у 1918 р. була побудована церква Преображення Госоднього в неоукраїнському стилі, яка була зруйно­вана радянськими прикордонниками у 1957 р. Село, населення якого станом на 1943 р. нараховувало 808 осіб, було виселене протягом 1944-1946 рр. внаслідок операції "очищення" прикордон­ної смуги. Церковний інвентар у 1945 р. був перенесений до церков у Дністрику Дубовому та Жукотині.

ДидьоваСело Дидьова було засноване до 1529 р. краківським воєводою Петром Кмітом. У селі в 1589 р. була споруджена церква, на місці якої у 1740 р. було побудовано на­ступну дерев'яну церкву, яка згоріла у 1859 р. В 1860 р. тут було споруджено дерев'яну тризрубну церкву Успення Пр.Богородиці, яка у 1956 р. була зруйнована радянськи­ми прикордонниками (зараз на цьому місці є пам'ятна таблиця, встановлена місцеви­ми мешканцями). До села приїжджав відо­мий український письменник Іван Франко, який разом із дружиною відвідував свого шкільного товариша - місцевого священика отця Івана Кузіва, знавця етнографії бойків. Тут була рільнича спілка "Сила" і читальня "Просвіти".Село, населення якого станом на 1938 р. нараховувало 1332 особи, було виселене протягом 1940-1946 рр. внаслідок операції "очищення" прикордонної смуги. Церковний інвентар, що зберігався до 1993 р. у церкві с.Дністрик Дубовий, був пере­міщений переселенцями із Дидьової на Сокальщину (Львівська область). На території колишнього села збереглися руїни двори­ща, висадженого у повітря в 1960 р., руїни "будинку столяра", в якому в 80-х рр. XIX ст. гостював Іван Франко (у 1890 р. він був заарештований у Дидьовій), а також руїни іншого великого будинку, кілька могил на цвинтарі та два придорожніх хрести.

Локіть. Село Локіть було засноване до 1565 р. краківським воєводою Петром Кмітом. Най­давніші відомості про церкву датуються 1589 р. Тризрубна дерев'яна церква Св.арх. Михайла було споруджена у 1737 р., на її місці, у 1927 р. було збудовано наступну святиню, яка у 1955 р. була знищена ра­дянськими прикордонниками. У 1938 р. в селі проживало біля 655 осіб. Село Локіть, населення якого станом на 1943 р. нараховувало 466 осіб, було виселене протягом 1945-1946 рр. внаслідок операції щодо "очищення" прикордонної смуги. Цер­ковний інвентар було перенесено до церков у Боберці. До цього часу на території неіснуючого села збереглися дерева, які оточували знищену церкву, її фундаменти, а також кілька могил на цвинтарі, відновлен­ням якого треба завдячувати родині Ліміч, що встановила на місці церкви 3 хрести та обеліск поблизу цвинтаря.

Дзвиняч Горішній. Село Дзвиняч Горішній було засноване до 1529 р. краківським воєводою Петром Кмітом. У податковому реєстрі за 1589 р. згадується церква. Наступна дерев'яна церква була зведена у 1789 р. на лівому березі р.Сян. У 1905 р. на правому березі Сяну було споруджено церкву Св.арх. Михайла, яка була знищена після другої світової війни. Священик цієї церкви, отець Юрій Кміт, займався вивчення бойківсь­кого фольклору і був автором "Словника бойківських діалектів". У 1938 р. населення Дзвиняча Горішнього нараховувало 1549 осіб. Село, населення якого станом на 1943 р. нараховувало 859 осіб, було висе­лене протягом 1944-1946 рр. До цього часу зберігся фундамент церкви з 1905 р.

Тернава Вижня. Згідно із документами, існує інформація про надання у 1444 р. привілею на цю тери­торію для рицаря Занка з Турки, наданого польським королем Владиславом Варнен- чиком. Тернава Вижня було заснована над р.Сян у 1537 р. на підставі привілею, нада­ного краківським воєводою Петром Кмітом священикові Василю Ільницькому. Перша згадка про церкву походить із податкового реєстру за 1655 р. Наступний дерев'яний храм було споруджено у 1746 р., біля якого у 1889 р. було зведено церкву Св.апостолів Петра і Павла, що була розібрана після другої світової війни. До цього часу на те­риторії Тернави Вижньої можна ідентифі­кувати місце, де знаходилися церкви. Біля села на початку 1915 р. відбувалися криваві бої I-ї світової війни. На лівому березі Сяну було розташоване підприємство, на якому із деревини бука, що постачалася вузько­колійкою, виготовляли елементи меблів, які експортувалися до Франції, Бельгії та Голландії. У 1931 р. в Тарнаві Вижній проживало 813 осіб. Тут у 1930 р. була читальня "Просвіти". Село, населення якого станом на 1938 р. становило 765 осіб, було виселене протягом 1939-1946 рр. Зараз на території колишнього села є дев'ять садиб, у яких проживає 30 осіб.

Тернава Нижня. Так само, як і Тернава Вижня, це село було засноване у 1537 р. на підставі привілею, наданого краківським воєводою Петром Кмітом священикові Василю Ільницькому. Вірогідно, що церква у селі існувала вже у 1640 р. Наступний дерев'яний храм було споруджено у XVIII ст., він простояв до кінця XIX ст. У 1894 р. було зведено нову церкву Св.арх.Михайла (на правому березі Сяну), яка була розібрана після другої світової вій­ни. Церковний інвентар було перенесено до церкви у Верхній Яблуньці. У 1931 р. чисельність мешканців Тернави Нижньої становила 1065 осіб.. Село, населення якого станом на 1938 р. нараховувало 929 осіб, було виселене протягом 1939-1946 рр. До тепер збереглося місце, на якому була стара церква та руїни мурованої дзвіниці.

Соколики. Село Соколики було засноване до 1556 р. краківським воєводою Петром Кмітом. Пер­ша згадка про церкву походить із податко­вих реєстрів 1640 і 1655 рр. У 1791 р. було зведено нову дерев'яну тризрубну церкву Св. Дмитра, поруч з якою у 1931 р. було споруджено нову муровану церкву. Завдя­ки побудові залізниці, Соколики стали ло­кальним центром деревообробки, на пило­рамі працювало понад 200, а на залізниці - понад 100 чоловік. У 1931 р. населення Соколиків становило 1716 осіб. Село також розвивалося як місце літнього відпочинку. В 1937 р. тут було сім будинків відпочин­ку і молодіжний Карпатський Дім "Байка". У червні 1944 р. укріплену заставу німець­ких прикордонників на лівому березі Сяну атакували 400 азербайджанців із парти­занського з'єднання Сидора Ковпака, які для цього мусили подолати заміновану територію. Село, населення якого станом на 1938 р. нараховувало 1520 осіб, було ви­селене протягом 1945-1946 рр. Після другої світової війни дерев'яна церква була знище­на, а у мурований церкві було влаштовано спостережний пункт прикордонних військ. Зараз у цій церкві планується відкриття му­зею виселених сіл.