Ґрунтовий покрив

Бурі лісові ґрунти це одні з найбільш поширених ґрунтів гірської зони. Утворились під лісовою рослинністю з вираженою вертикальною зональністю при надмірному атмосферному зволоженні і добрій водопроникності материнських порід – елювії-делювії карпатського флішу. Залежно від інтенсивності поверхневого стоку, внутрішньо-грунтової дренованості, форм рельєфу і висоти над рівнем моря бурі лісові ґрунти мають різну потужність ґрунтового  профілю і різний ступінь вилугованості та щебенюватості, а тому поділяються за потужністю гумусованиого горизонту на глибокі, середньоглибокі і неглибокі. Це має важливе значення для планування сільськогосподарського та лісогосподарського використання.

Основними ознаками ґрунтів даного типу є бурий колір профілю, зумовлений накопиченням бурих (ульмінових) кислот і фульвокислот, зв’язаних з залізом і алюмінієм, відсутність або дуже слаба вираженість ознак перерозподілу колоїдів за профілем (процесу опідзолення). Профіль найбільш поширених бурих лісових середньоглибоких грунтів має таку будову: H – гумусовий (до глибини 20 – 22 см), темнувато-бурий, піщано-суглинковий, грудкуватий, щебенюватий; Hp –перехідний (до глибини 40 – 50 см), менше гумусований, бурий, щебенюватий; Ph –перехідний до материнської породи (до глибини 65 – 85 см), бурий грудкувато-горіхуватої структурою, щебенюватий; P – материнська порода (елювій-делювій корінних порід).

Бурі лісові неглибокі ґрунти мають менш інтенсивно розвинений профіль, середнь- або сильнощебенюваті, потужність горизонтів Н + Нр не перевищує 65 см.

Бурі лісові глибокі ґрунти хареткризуються низьким вмістом щебеню, глибина їхнього профілю (Н + Нр) – понад 85см.

Завдяки високій водопроникності бурі лісові ґрунти переважно неоглеєні, серед них трапляється мало глеюватих та глейових.

За гранулометричним складом переважають середньосуглинкові та легкосуглинкові грунти. Середні дані масових фізико-хімічних аналізів основних видів бурих лісових ґрунтів вказують на те, що вони дуже близькі один до одного. Характеризуються вмістом гумусу з коливанням від 3,5 до 7,5% у верхньому горизонті і поступовим зменшенням його кількості з глибиною. Якісний склад гумусу (низький вміст або відсутність гумінових кислот, зв’язаних із кальцієм) пов’язана з нагромадженням обмінного алюмінію в бурих лісових ґрунтах і низькою насиченістю їх основами – калцієм і магнієм. Реакція ґрунтового роз­чину в гумусовому горизонті сильнокисла, рН сольове 4,24-4,53. Вниз по профілю кислотність знижується і в перехідному до породи горизонті стано­вить 4,36-4,69. При дуже високій гідролітичній кислотності 14,35 мг-екв на 100г ґрунту,і середньому вмісті ввібраних основ (Са2+ – 7,68 мг-екв на 100г ґрунту, Mg2+ – 6,00 мг-екв на 100г ґрунту) ступінь насичення основами низь­кий (49 %). Вміст водню становить 0,10 мг-екв на 100г ґрунту, рухомого алюмінію – 28,80 мг на 100 г ґрунту
Особливості буроземних ґрунтів, які накладають обмеження на їх використання як орних земель є їх висока кислотність і незадовільний режим фосфорного живлення, які із збільшенням висоти місцевості над рівнем моря зростають і зменшуються внаслідок господарського використання тривалості часового періоду окультурювання ґрунту з використанням інтенсивних агротехнологій). Найменш кислими і найбільш родючими є давно розорані бурі лісові опідзолені суглинкові та супіщані слабощебенюваті ґрунти давніх терас та нижнього поясу гір у межах висот до 500 м над рівнем моря.

Дерново-буроземні ґрунти є другою генетичною групою ґрунтів, поширених у гірській зоні.

Вони поширені під трав’яною рослинністю або ріллею на безлісих схилах (царинках) та рівнинних вододілах. Найбільш поширені дерново-буроземні ґрунти, які сформувалися по високих надзаплавних та заплавних терасах на добре дренованих алювіально-делювіальних суглинках.

Дерново-буроземні ґрунти на різних породах відрізняються від бурих лісових ґрунтів наявністю дернового горизонту темно-сірого забарвлення з більшою насиченістю обмінним кальцієм.

Профіль цих ґрунтів має таку будову: Н – дерновий добре гумусова ний горизонт глибиною до 20 – 40 см темно-сірого кольору з слабо виявленою зернисто-грудкуватою структурою; НР – перехідний горизонт до глибини 60 – 90 см, з бурим відтінком, гумусова ний на значну глибину, зернисто-грудкуватої структури; P (gl) – материнська порода (алювіальні суглинки в заплавах або елювій-делювій карпатського флішу на схилах та вододілах).
Глибокодерново-буроземні грунти мають чорноземновидний профіль, більше гумусовані (Н + Нр до 100 – 140 см), містять більше обмінного кальцію.
Ґрунти даної генетичної групи на поширені на терасованих гірських схилах використовуються як орні землі, зрідка  – під кормові угіддя.
Внаслідок неглибокого залягання ґрунтових вод (90 – 160 см), у заплавах більш поширені глеюваті та глейові відміни даних ґрунтів. Гранулометричний склад дерново-буроземних ґрунтів переважно легкосуглинковий та середньосуглинковий. Характерним для них є наявність по всьому профілю значної кількості щебеню, що дає підставу розділяти їх на відміни за ступенем щебенюватості.

Фізико-хімічні властивості дерново-буроземних ґрунтів досить схожі до фізико-хімічних властивостей бурих лісових ґрунтів. Реакція ґрунтового розчину сильно- та середньо кисла, рН сольове коливається від 4,0 до 5,0. Гідролітична кислотність – у межах 4 – 12 мг•екв на 100 г ґрунту. Вміст гумусу в орному шарі – від 2 до 5%, а на сіножатях він досягає інколи 8% і більше. Дерново-буроземні ґрунти характеризуються високим вмістом рухомого алюмінію – 8 – 10 мг на 100 г ґрунту. Ступінь насиченості основами невисокий – 52 – 69%.

Агрономічні властивості дерново-буроземних ґрунтів є кращими, ніж буроземів лісових. Рухомими формами азоту вони забезпечені середньо, фосфором вище середньо, забезпеченість обмінним калієм здебільшого висока. Неоглеєні і глеюваті відміни цих ґрунтів відзначаються доброю водопроникністю, глибоким стоянням ґрунтових вод, хоч періодично і можуть зазнавати їхнього впливу в нижніх горизонтах. Належать до давно оброблюваних і найпродуктивніших ґрунтів гірської, які інтенсивно використовуються під польові, кормові, овочеві та технічні культури. Для збільшення родючості орних земель потрібно вносити високі дози органічних і мінеральних добрив. На змитих ґрунтах норми внесення органічних і мінеральних добрив слід збільшувати на 10 – 20%. Високу кислотність необхідно нейтралізувати вапнуванням.

Дерново-буроземні глейові ґрунти також належать до родючих, але вони періодично підтоплюються до рівня 20 – 60 смвід поверхні, тому можуть обмежено використовуються під сільськогосподарські культури. Внесення органічних добрив значно підвищує їх біологічну активність, стимулює розвиток аеробних бактерій-азотофіксаторів.

Лучно-буроземні ґрунти поширені на високих заплавах річок Яблунька та Ріка. Утворилися переважно на суглинкових алювіальних породах, що підстилаються піщано-ріняковим алювієм. Відрізняються від дерново-буроземних ґрунтів більш інтенсивним темно-сірим забарвленням не тільки гумусового (Н), але і перехідного горизонту (Нр до глибини 65 см і більше), мають добре виражену горіхувато-зернисту структуру. Як і дерново-буроземні ґрунти, залежно від дренованості і глибини залягання ґрунтових вод (80 – 150 см) вони бувають опідзолені, глеюваті та глейові. За гранулометричним складом – піщано-легкосуглинкові та середньосуглинкові. Одні з найбільш родючих ґрунтів гірських територій. Вміст гумусу у верхньому горизонті – 4 – 7%, з глибиною він поступово зменшується.

Реакція їх слабокисла, рН сольове 5,0 – 6,0. Гідролітична кислотність становить 2,6 – 3,2 мг•екв на 100 гґрунту, сума ввібраних основ 21 – 32 мг•екв на 100 г ґрунту, ступінь насиченості основами 80 – 90%. Ці ґрунти середньо забезпечені рухомим азотом, середньо і вище середнього рухомим фосфором, високо – калієм. Хоча добре дреновані, але періодично зазнають впливу ґрунтових вод, що гідравлічно зв’язані з річковими водами і циркулюють у ріняках. Завдяки добрій гумусованості та насиченості кальцієм ці ґрунти легко піддаються окультурюванню і використанню під кормові, овочеві та технічні культури.