Геолого-геоморфологічна будова

У тектонічному відношенні Стрийсько-Сянська верховина приурочена до Кросненської тектонічної зони. Кросненська зона займає крайнє північне положення і є продовженням Сілезької зони – важливої тектонічної одиниці Західних Карпат. Однак ці дві зони суттєво відрізняються. Сілезька зона є алохтонною (переміщеною), має покривну будову і насунута у північному напрямку на інші тектонічні структури. Кросненська зона, хоча за характером відкладів дуже схожа до Сілезької, є автохтонною (не переміщеною). Ця структура, простягаючись від м. Кросно у Польщі через всі Українські Карпати до Бродінської улоговини в Румунії, має депресивний характер і тому її ще називають Центральною Карпатською депресією. Тектонічними структурами нижчого рангу у Кросненській зоні є луски – складки які насунуті одна на одну в результаті горизонтального зміщення, тому крила таких складок зрізані по площині насувів. У поперечному геологічному перетині на території Парку виділяється до восьми лусок. Всі вони складені породами олігоценового флішу кросненської серії і простягаються з північного заходу на південний схід.

Товстошаруваті пісковики нижньокросненської світи найкраще виражені в рельєфі. На польській території їх називають отритськими пісковиками. Вони залягають переважно в тиловій частині лусок. У крайній південній лусці до них приурочений найвищий гірський хребет МРБ "Східні Карпати”. У Бещадському парку народовому він фіксується вершинами Букове Бердо (1311 м), Тарниця (1346 м), Галич (1333 м), Розсипанець (1281 м), а на межі Бещадського парку народового з Ужанським НПП - вершинами Полонина Буківська (1134 м), Кінчик Буківський (1251 м), Свинська (1207 м). Вузькі смуги нижньокросненських пісковиків, що залягають у тилових частинах наступних лусок, також обумовлюють поширення додатніх форм рельєфу – ланцюг острівних гір вздовж долини верхнього Сяну. Тут розташовані Сянківська Кічера (870 м), Кічерка (769 м), Вершок (851 м), Щовб (818 м), Кічера Бенівська (818 м), хребет Бичок (950 м), який кулісоподібно заміщується асиметричним Сянським хребтом (884 м) і далі на північний захід продовжується розчленованими горами Лосівка (818 м), Кам’янець (760 м), Червоний Верх (772 м), а на польській території переходить в пасмо Отриту (894 м). З поширенням нижньокросненських пісковиків також пов’язані вододільні хребти, які фіксують північно-західну межу Парку.

Між вузькими смугами пісковиків значну площу займають відклади глинистого нижньокросненського флішу, представленого чорними і сірими аргілітами з вузькими прошарками пісковиків і дрібнозернистих алевролітів. Зустрічаються також конгломерати і олістоліти, які є індикаторами підводно-зсувних явищ періоду морської седиментації. В районі Ужоцького перевалу спостерігаються лінзовидні включення екзотичних порід до флішового фундаменту і травертинів.

Геолого-геоморфологічна будова Парку значною мірою вплинула на склад його флори і рослинності.